Панас Мирний

( справжнє ім'я - Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 року в родинi бухгалтера повiтового казначейства в мiстi Миргородi на Полтавщинi. Незначною була освiта Панаса Рудченка, бо пiсля кiлькох рокiв навчання в Миргородському парафiяльному, а потiм у Гадяцькому повiтовому училищi чотирнадцятилiтнiй хлопець йде на власний хлiб.

     Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 роцi в Гадяцькому повiтовому судi. Наступного року вiн переходить у повiтове казначейство помiчником бухгалтера, а згодом, пiсля короткочасного перебування в Прилуках, займає цю ж посаду в Миргородському казначействi. Так минули першi вiсiм рокiв служби в невеликих мiстах Полтавщини.

     На цей час припадають його першi спроби на нивi лiтературноï творчостi та фольклористичноï дiяльностi. Частина зiбраних П. Рудченком фольклорних матерiалiв була згодом опублiкована його братом Iваном Бiликом у збiрниках "Народные южнорусские сказки" (1869, 1870) та "Чумацкие народные песни" (1874).З 1871 року Панас Рудченко живе i працює в Полтавi, займаючи рiзнi посади в мiсцевiй казеннiй палатi. Його зовсiм не приваблювала чиновницька кар'єра (хоч сумлiнне, ретельне виконання службових обов'язкiв i дозволило досягти високого чину дiйсного статського радника). I. П. Рудченко починає пробувати своï сили в лiтературi. Прикладом для нього був старший брат Iван, що вже з початку 60-х рокiв публiкував своï фольклорнi матерiали в "Полтавских губернских ведомостях", друкувався в "Основi", а пiзнiше видав окремi збiрники казок i пiсень, перекладав оповiдання Тургенєва, виступав у львiвському журналi "Правда" з критичними статтями.

     Лiтературна праця стає справжньою втiхою i вiдрадою П. Рудченка. Уриваючи час вiд вiдпочинку, просиджуючи вечори за письмовим столом, вiн з натхненням вiддається улюбленим заняттям. Першi його твори (вiрш "Украïнi" та оповiдання "Лихий попутав"), пiдписанi прибраним iм'ям Панас Мирний, з'явилися за кордоном, у львiвському журналi "Правда" в 1872 роцi. Незважаючи на те, що в 70 - 80-х роках письменник продовжує iнтенсивно працювати, його твори, в зв'язку з цензурними переслiдуваннями украïнського слова в Росiйськiй iмперiï, друкуються переважно за кордоном i на Надднiпрянськiй Украïнi були майже невiдомi широким колам читачiв. Так, 1874 року в журналi "Правда" побачили свiт нарис "Подорiжжя од Полтави до Гадячого" та оповiдання "П'яниця", а в 1877 роцi в Женевi з'являється повiсть "Лихi люди". Ще 1875 року в спiвавторствi з братом Iваном Бiликом було закiнчено роботу над романом "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" i подано до цензури, але в зв'язку з так званим Емським указом 1876 року в Росiï цей твiр не був опублiкований i теж вперше з'являється в Женевi у 1880 роцi.

     Тiльки в серединi 80-х рокiв твори Панаса Мирного починають друкуватися на Надднiпрянщинi: на сторiнках альманаху "Рада", виданого М. Старицьким у 1883 - 1884 pp., публiкуються першi двi частини роману "Повiя" та два оповiдання з циклу "Як ведеться, так i живеться". 1886 року в Києвi виходять збiрник творiв письменника "Збираниця з рiдного поля" та комедiя "Перемудрив". Одночасно Мирний продовжує виступати i в захiдноукраïнських збiрниках та журналах, де друкуються такi його твори, як "Лови", "Казка про Правду та Кривду", "Лимерiвна", переспiв "Дума про вiйсько Iгореве".

     Лiтературнi iнтереси Панаса Мирного тiсно поєднувалися з його громадською дiяльнiстю. Ще за молодих рокiв вiн був зв'язаний з революцiйним визвольним рухом, з 1875 року брав участь у нелегальнiй роботi революцiйного гуртка "Унiя", який був утворений у Полтавi; пiд час обшуку в нього були знайденi забороненi полiтичнi видання.

     Пiдтримував Мирний тiснi зв'язки з багатьма дiячами украïнськоï культури - Лисенком, Старицьким, Карпенком-Карим, Кропивницьким, Коцюбинським, Лесею Украïнкою, Заньковецькою, Бiлиловським, Жарком. Як член комiсiï мiськоï думи вiн бере активну участь у спорудженнi пам'ятника I. Котляревському в Полтавi.

     Особливо посилюється громадська дiяльнiсть Панаса Мирного напередоднi i в перiод першоï росiйськоï революцiï. Вiн виступає з вiдозвами, в яких закликає до єднання всiх прогресивних сил у боротьбi за свободу й рiвноправнiсть жiнок, спiвробiтничає в журналi "Рiдний край", що 1905 року почав видаватися в Полтавi, у рядi своïх творiв ("До сучасноï музи", "Сон", "До братiв-засланцiв") вiдгукується на революцiйнi подiï.

     Коли 1914 року було заборонено вшанування пам'ятi Шевченка, письменник у вiдозвi, написанiй з цього приводу, висловлює глибокий протест i обурення ганебними дiями царизму. Не дивно, що в 1915р. полiцiя розшукує "полiтично пiдозрiлу особу" Панаса Мирного.

     В зв'язку з тим, що письменник, не бажаючи ускладнювати своï службовi стосунки, весь час конспiрувався, його особа для широких кiл читачiв та, як бачимо, i для офiцiйних властей була таємницею. Та справа ще й в тому, що Панас Мирний, як людина виключноï скромностi, вважав, що треба дбати не за популярнiсть своєï особи, а за працю на користь народовi. Вже незадовго до смертi в листi до знайомого I. Зубковського вiн просить не розкривати його псевдонiма: "Хотя многие мои знакомые знают, кто такой Панас Мирный, но я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного"Пiсля встановлення Радянськоï влади на Украïнi Мирний, незважаючи на свiй похилий вiк, iде працювати в Полтавський губфiнвiддiл.

     Помер Панас Мирний 28 сiчня 1920 року. Поховано його в Полтавi. Згiдно з постановою уряду Украïнськоï РСР в будинку, де жив письменник з 1903 року, утворено лiтературно-меморiальний музей. У 1951 роцi в Полтавi урочисто вiдкрито пам'ятник письменниковi.