Ільченко Олександр Єлисейович — український письменник, сценарист.

     Народився 4 червня 1909 р. в м. Харкові в сім'ї залізничника. В 1928-1931 рр вчився на літературно-лінгвістичному факультеті Харківського інституту народної освіти. Під час Великої Вітчизняної війни був спеціальним кореспондентом газети «Известия». Друкувався з 1929 р. 
     Автор химерного роману з народих вуст "Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай та чужа молодиця", повісті «Петербурзька осінь», п'єси «Завтра вранці» та ін., сценаріїв художнього фільму «Роман і Франческа» (1961) та документальної стрічки «Шахтарі Донбасу» (1950). Нагороджений медалями. Був членом Спілки письменників України.
     Iм'я Олександра Ільченка мало відоме сучасному читачеві. Не кожен зможе і перерахувати його твори, хоча назва головного його роману, точнiше, перша її частина, сьогодні у всіх на устах. «Козацькому роду нема переводу, або Мамай і Чужа молодиця» — так називається ця книга. Ільченка не вивчають у школі, немає його і в програмі вищих навчальних закладів. Його роман, який за всіма параметрами підпадає під визначення «шедевр», наче випав із літературного процесу. Затерті ж сторінки книг тих щасливчиків, батьки й діди котрих свого часу придбали цей роман, свідчать про його неабияку популярність.
     Козак Мамай, своєрідне втілення українського характеру, образ волелюбності, стійкості та невмирущості народу. Козак Мамай, котрий протягом століть, од нападників усяких одбивапчись, плекав одвічну мрію: не воювати, не гарбати, не ярмити нікого, а в себе вдома риштувати, мурувати, будувати, - Козак Мамай - мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ, бандурист і співак, бабій і заразом - чернець, простодушний і мудрий чаклун, безстрашний лукавець, що його і в ступі товкачем не влучиш, - народний герой, котрого чи не споконвіку знають між людьми на Вкраїні ... Народні художиники малювали Мамая не в січі з ворогом, не верхи на коні, а в спокійній, споглядальній позі: тільки зброя лежить напохваті, тілки лиш кінь басує, а сам Козак, схрестивши ноги, спокійнісінько сидить під деревом, - бо ж він передусім був чоловік мирний, якщо, звісно, його не займали, якщо не зазіхав ніхто на волп й славу простих людей України, - а коли вже й зачіпав Козака хтось, то зразки народного малярства часом являли нам і лють розплати з ворогом. 

     У доробку О. Ільченка також повісті «Італійське каприччо», «Звичайний хлопець», «Солом'яна рукавичка», кіносценарії, п'єси, оповідання.

     Помер Олександр Єлисейович Ільченко 16 вересня 1994 р. в Києві. Похований на Байковому кладовищі.