Брайчевський Михайло Юліанович

(06.09.1924, м.Київ – 23.10.2001, м.Київ) – історик, археолог, історіософ, дослідник історії слов’янських народів. Дійсний член УВАН. Лауреат премій ім. М.С. Грушевського НАН України (1997) та Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (США, 1992).
 
У 1948 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, де заснував Наукове студентське товариство і став першим його головою. Був організатором 1-ї студентської наукової конференції в КДУ, виступив на її пленарному засіданні з доповіддю «До питання про походження українського народу». Університет закінчив з відзнакою, ще за два роки до його закінчення був зарахований у штат Інституту археології АН УРСР. Працюючи в Інституті археології, вів археологічні дослідження на Переяславщині, Волині, Поділлі, досліджував слов'янські пам'ятки Пастирське, Леськи, Дахнівка, Черепин-Корсунський, Переяслав-Хмельницький, Іванківці.
 
У 1955 р. Михайло Брайчевський захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території України» (вийшла книгою у 1959 р.). Активно друкувався, написав великі розділи до колективних монографій «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957) та «Історія Києва» (1959). Але подану до захисту у 1960 р. докторську дисертацію «Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)», у якій підкріплювалася археологічними даними теза М. Грушевського про виникнення державності у східних слов'ян вже в «антський» період, було «завалено».
 
У 1968 та 1972 звільнений з академічних Інститутів історії та археології за громадську діяльність та поширення самвидавом статті «Приєднання чи возз’єднання?», написаної навесні 1966 р. для УІЖу. Протягом 1972-1978 не працював за фахом. Йому було заборонено друкуватися, а на його праці не можна було давати покликів.
 
У роки національного відродження України М.Брайчевський знову був у вирі суспільно-політичного життя: виступив на Установчому з'їзді Руху зі співдоповіддю «Про перспективи української державності» (1989), після здобуття Україною незалежності намагався спрямувати діяльність цієї організації в економічну сферу («Відкритий лист до керівників Руху» (1992)), одним із перших виступив на захист державної мови в Україні («Відкритий лист до Президента України Леоніда Кучми» (2000)). У цей час він активно друкувався, читав курси лекцій в університеті «Києво-Могилянська академія», написавши для цього два підручники — «Конспект історії України» (1993) та «Вступ до історичної науки» (1995).
 
Киянин у третьому поколінні, Брайчевський належав до найкращих представників київської культурної еліти, був духовним хранителем і ревним захисником тієї міської культури, яка дійшла до нас із минулих століть. Він був одним із засновників Товариства охорони пам'яток історії та культури України; його енергією було врятовано в епоху «соціалістичних реконструкцій» архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку культових споруд та інших пам'яток історії і архітектури України. Брайчевський був співавтором проекту Рішення про заповідні історико-архітектурні зони в Києві, написавши ґрунтовну історичну довідку про Поділ (коли виникла загроза його знесення й зведення на цьому місці «мікрорайону»). Саме він першим підняв і питання про відбудову Михайлівського та Успенського соборів.
 
Автор бл. 500 наук. праць. Архів зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.