Два товариші
Китайська народна казка
Жили собі два товариші: один – добрий, другий – злий. Одного разу пішли вони в далекі краї торгувати. У доброго було вісім вигодуваних волів, а у злого – тільки двоє, та й до того ж худих. Багатство товариша було злому наче більмо в оці, і він тільки й шукав можливості, аби згубити його.
Через деякий час підійшли вони, нарешті, до бурхливої річки, через яку було перекинуто залізного моста. Перевели волів через міст, тут злий товариш повернувся до доброго і говорить:
– Чи бачив ти коли-небудь рибу з двома головами?
– Ні, не бачив.
Стоячи на мосту, злий друг показав пальцем у воду:
– Дивись, он вона! Пірнула! Знову винирнула!
Добрий перегнувся через поручні, аби краще побачити, а злий схопив його за ноги та й скинув у річку.
Захопивши волів свого товариша, він скоріше втік. Що ж до доброго товариша, то він добре плавав і тому не втопився.
Коли сонце вже зайшло за гори, він вибрався на берег. Через деякий час, стало зовсім темно. Ідучи потемки навмання, він опинився перед храмом гірського духа. Подивився навколо і вирішив розповісти про свою образу:
– Гірський дух, вислухай мене! Один злодій ледве не згубив мене при переправі й волів моїх забрав. Лишився я зовсім без грошей, голодний та холодний, навіть переночувати нема де. Скажи, що мені робити?
– Залазь он на те дерево,– відповів гірський дух,– і чекай півночі. Та добре запам'ятовуй, що почуєш. Виліз юнак на високе дерево перед храмом та затаївся.
Раптом почулося завивання вітру і пролунав звук, ніби-то щось впало з неба.
– Де ти був, шакал? – запитав гірський дух.
– На тому схилі гори.
– Які новини приніс?
– Мешкає там одна жінка з донькою. Вони голодують, а того не відають, що під гранатовим деревом у них у дворі закопана судина срібла й судина золота.
– Добре було б сповістити їх про це.
– Я лише шакал і перевтілюватись не вмію. А то б перетворився на молодого хлопця та оженився б на тій дівчині. Говорять, мати шукає їй нареченого.
– Ну, доста! Лягай відпочивати. Та дивись, нікому про це не проговорись,– мовив гірський дух.
Шакал нічого не відповів, згорнувся калачиком і заснув. Незабаром почувся тріск гілля, і з'явився великий тигр.
– Де ти був? – запитав гірський дух.
– На великій горі, що на заході,– відповів той.
– Які новини приніс?
– На схилі гори мешкає велика змія, а в роті у неї є сяюча перлина.
– От вже дорогоцінність так дорогоцінність! А чи є засіб, аби дістати її?
– Я лише тигр і не вмію перевтілюватись, а то б я відламав гілку гранатового дерева, під яким зарито золото і срібло, та з її допомогою забрав би у змії перлину. Більше за все на світі змія боїться аромату цієї гілки: тільки-но відчує його, відразу ж упустить перлину.
– Ну, добре! – мовив гірський дух.– Вже запізно, а ти втомився. Лягай-но відпочинь.
Тигр нічого не відповів, згорнувся калачиком і заснув.
Через деякий час почулося шарудіння і з'явився леопард.
– Де ти був? – запитав гірський дух.
– В імператорському палаці в столиці,– відповів той.
– Які новини приніс?
– Захворіла імператриця: у неї нарив на грудях. Які тільки лікарі не лікували її, яких тільки ліків не випробовували,– нічого не допомагає! По всій столиці розклеєно імператорський указ про те, що того, хто її вилікує, якщо він побажає, зроблять чиновником, а якщо ні – так грошима щедро винагородять.
– Таку хворобу без чарівного зілля не вилікуєш!
– Я лише леопард і не вмію перевтілюватися. А то б перетворився я на лікаря, зірвав би гриба, що росте на даху твого храму, та вилікував би їм імператрицю.
– Доста! Вже запізно, лягай-но відпочинь! – мовив гірський дух.
Леопард нічого не відповів, згорнувся калачиком і заснув.
Юнак на дереві добре запам'ятав усе, про що говорили тварини. Через кілька годин шакал, тигр і леопард прокинулись та побігли геть.
Коли почало світати, юнак зліз з дерева, і гірський дух запитав його:
– Все зрозумів?
– Так!
– Тоді йди і роби, що треба.
Юнак подякував духові, вибрався на дах храму і зірвав гриб, що там ріс. Він загорнув його, поклав у кишеню і пішов на інший схил гори та почав шукати там мешкаючих мати з донькою. Коли він їх знайшов, то розповів про свою пригоду і попросив руки доньки.
– Саме Небо надіслало тебе! – мовила мати.
Не вагаючись, справили весілля. А ввечері юнак і говорить жінці та тещі:
– Від довгої подорожі у мене ноги розболілися. Нагрійте воду та попарте їх. Теща нагріла воду, а жінка попарила чоловікові ноги. А він знову жаліється, що біль не гамується.
– Вдома, коли у мене боліло в ногах, тільки й рятувався відваром коріння гранатового дерева. Від нього біль як рукою знімає.
Узяли мати з донькою мотики і почали викопувати коріння дерева, що росло у них на подвір'ї. Копали, копали і, раптом, знайшли судину з золотом та судину зі сріблом. От же ж було радості! Через кілька днів ноги у юнака зцілились.
Почав він прощатися з жінкою та тещею – вирішив піти до столиці лікувати імператрицю. Жінка слізно прохала його не ходити, та й теща умовляла лишитись. В два голоси умовляли вони його:
– Які відомі лікарі бралися, та нічого не вдіяли. А ти ж бо й не лікар зовсім, а погонич волів. Де тобі лікувати! Лишайся краще.
– Не журіться! Я вже зцілю імператрицю. А потім за вами повернуся. Теща умовляла його взяти більше в дорогу грошей:
– Вдома можна і підтягнути пояси, а в дорозі всілякі витрати трапляються. Але зять відмовився:
– Нічого не візьму, дайте мені лише гілку гранатового дерева.
З гіллячкою та грибом пішов він на західну гору добути сяючу перлину. І справді, знайшов він на горі печеру, в якій жила змія з сяючою перлиною в пащі.
Лишень змахнув він гіллячкою гранатового дерева, як змія зі страху впустила свою дорогоцінність. Узяв її юнак та пішов до столиці. Увійшов у місто і бачить: біля брами імператорського палацу кучкуються люди – читають указ. Вийшов він уперед і зірвав указ зі стіни. А в ті часи той, хто зірве указ, тим самим заявляє про свою готовність виконати його. Імператорські охоронці, побачивши селянина у драному одязі, заголосили:
– Ти хто такий, що насмілюєшся зривати імператорський указ! Де тобі, дурню, лікувати імператрицю! – Дивіться, не помеліться! – відповідав юнак.– Хіба пішов би я на це, якби не мав чарівні ліки! Робити нічого, доповіли імператору, а той повелів привести лікаря у палац. Побачивши перед собою юнака з простонароддя, імператор завагався:
– А ти справді можеш вилікувати імператрицю?
– Звичайно!
– Добре. Даю тобі три дні строку. Вилікуєш за цей час мою дружину – щедро винагороджу, не вилікуєш – не помилую.
– За три дні обов'язково вилікую,– мовив юнак. Після цього він дістав гриба і віддав його імператорові зі словами:
– Оце і є чарівне зілля. Потрібно добре вимити його у воді, розтерти і три дні прикладати до хворого місця. Тоді імператриця одужає.
І насправді, на третій день нарив щез. Імператор був радий без пам'яті і повелів привести лікаря.
– Хочеш бути чиновником? – запитав він.
– Я селянин, людина проста, жодного ієрогліфа не знаю. Де ж мені бути чиновником! – відповів юнак.
Тоді імператор подарував йому купу золота, срібла, дорогоцінностей і відрядив придворного з пошаною провести його додому, в рідне селище. А ще наказав побудувати для нього садибу.
Забрав юнак у нову хату жінку з тещею, і зажили вони весело.
Якось одного разу почув юнак, що якийсь убогий жебракує біля його воріт. Голос здався йому знайомим. Вийшов він на вулицю, бачить, а перед ним той злодій, що його скинув у річку. Серце у юнака було добре. Не пам'ятаючи зле, він гукнув убогого:
– Невже це ти, друже!
– Який я тобі друже! – здивувався убогий.– Я тебе і не знаю зовсім. Хіба багачі товаришують з нужденними! Добрий юнак і говорить тоді до нього:
– А рибу з двома головами забув?
Поглянув на нього убогий і згадав. Затріпотів від страху.
– Не лякайся! – заспокоїв його хазяїн.– Хто минуле згадає… Заходь краще до хати.
Набрався убогий сміливості і зайшов. Лише побачив він нову хату та жінку-красуню, як оволоділи ним заздрощі, і почав він розпитувати: звідкіля все це? Хазяїн оповів йому все як було.
Побув убогий кілька днів, а перед тим, як розпрощатися, добрий юнак подарував тому золота та срібла. Але убогому цього було замало і надумав він теж знайти щастя. Зайшов він до гірського духа і почав жалітися.
– Лізь он на те дерево, та добре слухай, про що піде мова,– порадив дух.
Опівночі засвистів вітер, якийсь звір впав на землю і заголосив:
– Гірський дух! Я дуже голодний, чи немає у тебе якоїсь їжі?
– Зачекай трохи, шакале,– відповів дух.
Трохи згодом затріщало гілля і прибіг великий тигр.
– Гірський дух! – загарчав він.– Я дуже зголоднів. Дай мені скоріше поїсти.
– Не поспішай, тигре,– відповів дух.– Зачекай трішки, що-небудь знайдемо.
Пройшов ще деякий час, почувся шурхіт, і з'явився леопард. Він теж просив їсти:
– Гірський дух! Погодуй мене чим-небудь. Сил немає, як хочеться їсти.
– Так і бути,– відповів дух.
– На великому дереві перед храмом висить шмат падлини. Дістаньте ж його та розподіліть.
Виліз леопард на дерево і стягнув злодія на землю. Тут звірі й з'їли його.
| 
