Бiблiотека  Хотiвського академічного ліцею
імені Левка Лук'яненка
  

Адреса: 08171, Київська обл, Обухівський р-н,
с. Хотів, пл.Паширова,1                       
E-mail:  bibl-hotivnvk@ukr.net                              





Меню сайту

Категорії розділу

Оголошення [22]
Знаменні дати [121]
Масова робота [15]
Всеукраїнський місячник бібліотек [9]
Тиждень дитячого читання [1]
Акції [1]
Виставки [38]
Проекти [6]
Віртуальні подорожі [2]
Замовлення підручників [4]
Вчителям [26]

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

Іван-богатир і Білий Полянин
Російська народна казка

 

За лісами за дрімучими, за болотами-трясовинами, посеред чистого поля-привілля стояло за старих часів село.І жив у тому селі старик Сисой. Було у нього три дочки і один син — Іван-богатир. Пожив Сисой, пожив та й помер. А Іван виріс, великим хлопцем став. Нікого він не боявся, нічого він не страшився. Вирубав собі дрючок богатирський — такий, що десятьом мужикам не підняти.

Закине дрючка під хмари, а назад він тільки надвечір летить.

Ударить дрючком об землю — на сто аршин він у землю входить. 

— Ex,— каже богатир,— і куди б мені силоньку мою дівати? Немає мені діла в рідному селі. 

І сталося тут, що чужі королі на руську землю війною пішли. 

Приходить Іван до сестер і каже: 

— Сестриці-голубоньки, ідуть на наш край вороги люті. Стану-но я на захист рідної землі. Як ви порадите? 

А сестри відповідають: 

— Ах ти, хоробрий воїне, про що питаєш! Ось, говорять, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою—золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, спочинку не знає, а ти тільки своїм дрючком тішишся. І питати нічого — сідай на коня та виїжджай у поле битися з ворогом. 

Осідлав Іван-богатир коня, надів на себе обладунки військові, взяв меч залізний, спис довгомірний і нагай шовковий. 

Виїхав на поле битви. 

Ворогів зібралась сила-силенна. Кинувся на них Іван-богатир. Не стільки мечем б’є, скільки конем топче, не стільки спис метає, скільки нагаєм шовковим посвистує. 

Уклав Іван до вечора все військо вороже. Повернувся додому, ліг спати і проспав непробудним сном три дні і три ночі. 

На четвертий день прокидається, іде до сестер. 

— Сестриці-голубоньки, гляньте-но з віконця. Що, як ворожі королі ще більше, ніж тоді військо привели? 

А сестри сміються: 

— Який ти воїн! Добу воював, а три доби спав. Он, кажуть, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою — золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, відпочинку незнає, а ти про що питаєш? Сідай на коня, виїжджай у поле! 

Осідлав Іван-богатир коня, надів обладунки військові, взяв свій меч, спис, виїхав у поле. 

Ворогів зібралась круг нього хмара незліченна. Та Іван-богатир не гірше ніж того разу все вороже військо розметав, кого насмерть уклав, кого з поля прогнав; сам додому приїхав, спати ліг, сім діб богатирським непробудним сном проспав. 

На восьмий день прокидається, до сестер іде: 

— Сестриці-голубоньки, погляньте-но у віконце. Здається мені, що ворожі королі ще більше на цей раз війська в поле виставили. 

А сестри відповідають: 

— Який ти воїн! Добу воював, а сім діб спав. Он, кажуть, богатир Білий Полянин з бабою-Ягою — золотою ногою тридцять років воює, з коня не злазить, відпочинку не знає, а ти про що питаєш? Сідай на коня, виїжджай у поле! 

І третій раз сів на коня Іван-богатир, виїхав у поле ратне, всіх ворогів побив, додому приїхав і каже: 

— Ну, сестриці, прощавайте поки що. Поїду по білому світу, пошукаю богатиря Білого Полянина, подивлюсь, як він з бабою-Ягою воює. Ви тут живіть не тужіть, на мене чекайте. 

Напекли йому сестри в дорогу пирогів, коржиків, зібрали все в торбу, до сідла прив’язали. 

Вирушив богатир у путь. 

Їде він лісами, їде він полями. Через якийсь час, по якійсь годині заїхав він у темний ліс. Бачить — хатинка стоїть, а в тій хатинці старий чоловік живе. 

Зайшов Іван-богатир у хатинку. 

— Здрастуйте, дідусю! 

— Здрастуй, руський богатирю. Куди прямуєш? 

— Їду шукати богатиря Білого Полянина. Чи не знаєш, де він? 

— Сам не відаю. Ось почекай, зберу я своїх вірних слуг та спитаю у них. 

Вийшов старий на ґанок, заграв у срібну трубу — і раптом почали до нього з усіх боків птахи різні злітатися. Гукнув старий: 

— Слуги мої вірні, птахи перелітні. Чи не бачили ви богатиря Білого Полянина, чи не чули про нього? 

— Ні, очима не бачили, слухом не чували, — птахи відповідають. Старий каже: 

— Іди, Іване-богатирю, до мого старшого брата. Може, він тобі дорогу покаже. На, візьми клубочок. Куди він покотиться, туди й ти коня повертай. 

Подякував Іван-богатир старому, сів у сідло, кинув клубочок на землю. 

Покотився клубочок, пішов за ним богатирський кінь. 

А ліс навкруги все темніший та темніший. 

Надвечір приїжджає богатир до хатинки в самій гущавині. 

Сидить в хатинці старик — сивий як лунь. Розповів йому Іван-богатир про свої справи. 

— Чи не знаєш, дідусю, де мені Білого Полянина знайти? А старий каже: 

— Стривай, зберу зараз своїх вірних слуг, у них узнаю. Вийшов старий на ґаночок, заграв у срібну трубу — вмить зібралися до нього з усіх боків різні звірі лісові. Питає у них старий: 

— Чи не бачили, чи не чули, де Білий Полянин знаходиться? 

— Слухом не чули, очима не бачили, — відповідають звірі. Тільки одна вовчиця каже: 

— Бачила я Білого Полянина. Він у чистому полі на великому кургані спить. Воював він з бабою-Ягою—золотою ногою, а після бою заліг на дванадцять діб спати. 

— Ну, то проведи до нього Івана-богатиря,— наказує старий. 

— Побігла вовчиця, і поїхав слідом за нею богатир. 

Приїжджає він до великого Кургана, входить у шатро. Богатир Білий Полянин зморився після битви, — лежить, спить. Пожалів будити його Іван, ліг з ним поруч та теж заснув. 

Прийшла пора — прокинувся Білий Полянин. Дивиться — поруч з ним невідомий богатир лежить. Схопився він було за меч, та утримався: 

«Ні, — думає,—вїн на мене на сонного наїхав, та рубати не став. Не честь мені, славному молодцю, сплячого вбивати». 

Розбудив він Івана-богатиря: 

— Хто ти, молодцю? Чого сюди заїхав? Я до себе не спитавшись нікого не пускаю. 

А Іван і відповідає: 

— Багато я про твоє молодецтво та силу чув. Приїхав на тебе подивитись, силою з тобою помірятися. 

Вийшли богатирі з шатра, сіли на коней, битися почали. Вибив Іван-богатир Білого Полянина з сідла. Той і почав благати: 

— Не губи мене, Іване-богатирю. Візьми мене до себе в менші брати. Я тебе у всьому слухати буду. 

Іван-богатир обняв його, поцілував і питає: 

— Скажи мені, брате мій названий, за що ти з бабою-Ягою тридцять літ воюєш? 

— Та тримає вона у полоні дівчину-красуню. Хочу я на ній оженитись, а баба-Яга не дозволяє. 

— Поїдьмо разом,— Іван каже,— коли в дружбі бути, то і в біді допомагати. Вдвох ми її легко подолаємо. 

Сіли вони на коней, виїхали в чисте поле. 

Виставила баба-Яга проти них військо незчисленне. Неначе ясні соколи на табун голубиний налетіли богатирі на силу ворожу і стоптали її своїми кіньми. 

Баба-Яга навтікача кинулась, а Іван-богатир за нею навздогін помчав. 

Прибігла баба-Яга до глибокої прірви, підняла чавунну дошку та й зникла під землею. 

— Веди мені сюди волів побільше,— каже Іван-богатир Білому Полянину. Надрали вони волячих шкур, сплели ремінь довгий-предовгий, і спустився Іван слідом за бабою-Ягою, в підземелля… 

Ішов він, ішов,— доходить до великого міста. Посередині міста чудовий палац стоїть, з віконця красуня-дівчина виглядає. 

— Хто ти, славний молодцю? — питає дівчина Івана. 

— Шукаю бабу-Ягу — золоту ногу, яка під землю зникла, — відповідає Іван, — я — Іван-богатир, старший брат богатиря Білого Полянина. 

А дівчина і зітхає: 

— Богатир Білий Полянин — жених мій любимий. Украла мене баба-Яга, сюди сховала від нього. Не знаю, як би мені на волю вирватись.

— А ти знаєш, куди баба-Яга сховалась? — Іван-богатир питає. 

— Та вона тут, в палаці, в задній горниці спить. 

Провела дівчина Івана в задню горницю. Ввійшов богатир у двері, гукнув богатирським голосом: 

— Бабо-Яга — золота нога, вставай зі мною силою помірятись. 

Спить баба-Яга, не чує. 

Гукнув Іван удруге. Баба-Яга тільки з боку на бік повернулась. Гукнув Іван утретє. Баба-Яга з постелі скочила. 

— Ах, це ти, Іване-богатирю? Ну й сміливий же ти. Сюди до мене ні один богатир не приходив. Гаразд, станемо битися з тобою до вечора. 

А Іван відповідає: 

— До вечора? Ні, це довго. Богатирський удар і один добрий. 

Та як двигнув бабу-Ягу своїм богатирським мечем по маківці,— з баби-Яги і дух геть. Зраділа дівчина, дякує Іванові. А він узяв її за руку і каже: 

— Ходімо, Білий Полянин мене біля входу в підземелля чекає. 

Вивів він дівчину на світло, на простір. Зустрів їх Білий Полянин — радіє, дякує Іванові. 

— Ну,— каже Іван,— живіть щасливо, чекайте мене. Поїду я по світу собі самому наречену шукати. 

Багато Іван земель об’їхав, багатьох ворогів переміг. 

Під кінець самого Царя-Змія в Зміїному царстві подолав. 

Знайшов собі наречену-красуню і зажив у щасті й достатку. 

З Білим Полянином до самої смерті дружив, з одного ковша з ним мед і брагу пив. 

І були ці два богатирі за всіх богатирів на світі сильніші. 

Пошук

Завітайте до нашої бібліотеки!
Ми знаходимося тут:



Архів записів
Форма входу


Copyright MyCorp © 2024