Недоумкувата дружина
Арабська народна казка
Жив собі чоловік, і мав він недоумкувату дружину. Щоразу, як давав він дружині мідну монету, вона не витрачала, а складала монету до монети, аж поки назбирає їх двісті.
Якось побачила жінка, що сусідка наділа нові сережки. Тоді вона й каже чоловікові:
— Візьми оці двісті піастрів і купи мені за них сережки!
Узяв чоловік гроші й поклав до кишені, пообіцявши:
— Добре, жінко, завтра неодмінно куплю тобі сережки.
А наступного дня вранці пішла вона до сусідки й попросила :
— Будь ласка, сусідонько, проколи мені вуха: ввечері чоловік принесе мені сережки!
Сусідка розсміялася, бо знала, що той нізащо в світі не вволить її бажання.
Тоді жінка сама почала проколювати собі вуха, прововтузившись отак цілісінький день. А ввечері, як повернувся додому чоловік, вона й питає:
— Чоловіче мій, а де ж сережки?
— Не питай,— каже чоловік.— Я довго думав і надумав купити тобі щось інше.
— А що саме? — спитала жінка.
— Я вирішив, що сережок не було б на тобі видно, бо їх закривали б коси. Краще я куплю тобі браслета. Його буде всім видно.
— Гаразд, чоловіче! — погодилася жінка.
А вранці, вставши з ліжка, вона пішла до сусідки та й каже:
— Сусідонько, мій чоловік, усе обміркувавши, вирішив, що одне краще за інше.
— А що саме? — не зрозуміла сусідка.
— Він вирішив, що сережок не буде видно. Замість них він купить мені браслета.
Сусідка знову розсміялася. Але жінка не второпала, в чім річ, і побігла додому.
— Я зараз,— сказала, роззирнувшись,— подістаю всі свої сукні й повідрізую на них рукави, щоб видно було браслета на руці.
Принесла недоумкувата всі свої сукні та й повідрізала рукави. А коли ввечері повернувся додому чоловік, вона спитала його:
— Чоловіче мій, а де ж браслет?
— Не питай, жінко! — мовив чоловік.— Довго зважував я і вирішив, що одне краще за інше.
— Що саме? — запитала жінка.
— Я надумав, що ліпше нам купити замок. Він кращий, ніж браслет, бо в ньому ми можемо жити.
— Правду кажеш, чоловіче,— згодилася й на це жінка. А вранці, як і щоразу, чоловік пішов з дому. Жінка підвелася трохи пізніше й почала гукати до сусідів:
— Сусідоньки, нехай щастить вам, як і нам! Бажаю вам вибратися з найманих квартир та жити у власних домах!
Зареготали сусіди. А вона тим часом заходилася виносити з кімнати меблі та інше добро, аж поки хата спорожніла. А перехожі, бачачи речі, що валялися на дорозі, брали, хто що хотів.
Настав вечір. Але чоловіка все не було. І вирішила недоумкувата:
— Піду йому назустріч!
Зачинивши вікна спорожнілої хати, заткнула водостічну трубу, аби не витікала з хати вода, й відкрила кран. Кімната наповнилася водою. Недоумкувата принесла до хати колоду, опустила її на воду, а сама сіла верхи і плаває по хаті. Плаваючи, примовляє:
— Пливіть, кораблики, до самісінького моря, туди, де мій чоловік!
Повернувшись додому, чоловік постукав у двері. Почувши стукіт, вона відчинила двері, і з хати ринула вода. Він спитав:
— Що це, жінко?
— Я пливла тобі назустріч,— пояснила недоумкувата,— бо ти не приходив додому!
— А де ділося добро та меблі з кімнати? — спитав чоловік.
— Я винесла все у наш замок! — похвалилася дружина.
— Ану покажи, де ти все поскладала!
Вийшли вони надвір, але там нічого вже не було.
— Невже можна жити з недоумкуватою жінкою? — спитав сам себе чоловік і вигнав її. А сам одружився з іншою та й зажив щасливо.
|