| Очеретяна шапка
Анлійська народна казка
 Ну, слухайте.
Жив колись багатий чоловiк, i було у нього три доньки. От заманулося йому дiзнатися, чи справдi вони його люблять. I запитує вiн старшу доньку:
– Скажи, як ти мене любиш, донечко?
– Як життя своє! – вiдповiла та.
– Це добре, – каже вiн. I запитує середню: – А ти як мене любиш, донечко?
– Над усе на свiтi! – мовила вона.
– Дуже добре, – каже вiн. I запитує молодшу: – А ти ж як мене любиш, моя голубко?
– Я люблю тебе так, як м'ясо любить сiль, – вiдповiла наймолодша донька. Розгнiвався батько.
– Значить, ти мене зовсiм не любиш. – вирiшив вiн.
– А якщо так, то геть iз мого дому.
Батько виштовхав її й зачинив на нею дверi. Пiшла дiвчина з-перед очей. Надибала болото, нарвала очерету і сплела собi накидку з каптуром. Загорнулась у неї, щоб заховати своє небiдне вбрання, й пiшла далi. Нарештi дiсталася вона якогось будинку.
– Чи не потрiбна вам служниця? – запитала.
– Ні, – вiдповiли їй.
Менi нiкуди йти, – проситься дiвчина. – Я робитиму все, що накажете, без платнi.
– Що ж, – вiдповiдають їй, – якщо хочеш чистити казани i мити каструлi, залишайся!
I вона лишилась. I оскiльки нiкому не сказала, як її звати, то прозвали дiвчину Очеретяна Шапка.
Якось сусiди справляли великий бал, i всiм слугам дозволили подивитися на знатних вельмож. Але Очеретяна Шапка мовила, що дуже втомилась й лишилася вдома.
Та тільки-но всi пiшли, вона зняла свою очеретяну накидку й каптур, вмилась і теж рушила на бал. І повiрите, була найпривабливiша на балу! I треба ж тому статися, що син її хазяїна теж прийшов на бал. Вiн одразу закохався в Очеретяну Шапку i цiлий вечiр танцював лише з нею. Наприкiнцi балу Очеретяна Шапка непомiтно зникла.
I коли всi iншi служницi повернулися, вона вже накинула на себе очеретяну накидку i вдала, що спить. А вранцi служницi розповiдали:
– Що вчора було на балу! Приїхала туди молоденька ледi – гарна, багато вбрана! Наш молодий хазяїн очей з неї не зводив!
– От би менi хоч глянути на неї! – вiдповiдає Очеретяна Шапка. -
– Так у чому ж рiч! Сьогоднi ввечерi знову бал, вона, мабуть, теж приїде. Та коли настав вечiр, Очеретяна Шапка знову сказала, що стомилась і залишається вдома. Але не встигли слуги за собою дверi зачинити, як вона зняла з себе очеретяну накидку, вмилась i мерщiй на бал.
Молодий хазяїн вже її очiкував. I знову танцював, не зводячи очей, тiльки з нею. А наприкiнцi балу Очеретяна Шапка непомiтно вийшла i побiгла додому. Коли ж служницi повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку i вдала, що спить.
Наступного дня служницi розповiли:
– Ой, Очеретяна Шапко, якби ти побачила ту ледi! Вона знову була на балу. А наш молодий хазяїн очей з неї не зводив.
– Ну, що ж, – каже Очеретяна Шапка, – я б не проти глянути на неї.
– То пiшли з нами. Сьогоднi ввечерi знову бал! Вона, напевне, буде! Та коли настав вечiр, Очеретяна Шапка знову сказала:
– Я дуже стомилась. Якщо хочете, iдiть, а я лишуся вдома.
Тiльки-но вони вийшли, як дiвчина скинула свою очеретяну накидку, вмилась i поспiшила на бал. Молодий хазяїн був безмежно радий. Вiн знову танцював з нею i очей не зводив. Цього разу вiн запитав, як її звати, звiдки вона родом, але вона не вiдповiла. Тодi вiн подарував їй перстень i сказав, що помре з нудьги, якщо бiльше її не побачить. I все ж наприкiнцi балу Очеретяна Шапка знову непомiтно зникла.
Коли служницi повернулись, вона вже встигла накинути на себе очеретяну накидку i вдала, що спить. А зранку служницi їй розповiдали:
– От бачиш, Очеретяна Шапко, не пiшла вчора з нами, а тепер уже нiколи не побачиш тiєї ледi. Балiв бiльше не буде!
– Шкода, менi так хотiлось її побачити! – вiдповiла Очеретяна Шапка.
А молодий хазяїн, у кого тiльки мiг, розпитував, де подiлася Очеретяна Шапка, та все даремно. Вiн так занудьгував, що захворiв, злiг у лiжко, навiть їсти перестав.
– Зварiть молодому хазяїну вiвсяної кашi, – наказали кухарцi. Кухарка одразу взялася варити кашу.
А в цей час до кухнi зайшла Очеретяна Шапка.
– Що ти вариш? – запитала вона.
Кашу для молодого хазяїна, – вiдповiла кухарка. – Може, хоч ложечку з'їсть. А то ще помре, нудьгуючи за своєю красунею.
– Дай-но я зварю! – попросила Очеретяна Шапка. Кухарка погодилась i Очеретяна Шапка сама зварила вiвсянку для молодого хазяїна. А коли кашу налили в тарiлку, вона крадькома вкинула у неї перстень, той, що їй на балу подарував молодий хазяїн. От вiднесли кашу хворому. Вiн з'їв й на днi тарiлки побачив свiй перстень.
– Покличте до мене кухарку! – наказав вiн. Кухарка пiднялася.
– Хто варив кашу? – запитав молодий хазяїн.
– Я, – сказала неправду та, злякавшись. Вiн глянув на неї i каже:
– Ні, не ти! Скажи правду, хто її варив? Тебе нiхто не каратиме.
– Коли так, – зiзналася кухарка, – її готувала Очеретяна Шапка.
– Покличе до мене Очеретяну Шапку! – наказав вiн. От прийшла Очеретяна Шапка.
– Це ти варила менi кашу? – запитує юнак.
– Я, – вiдповiдає вона.
– А у кого ти взяла цей перстень? – запитує вiн.
– У того, хто менi його дав! – вiдповiдає дiвчина.
– Хто ж ти?
– Зараз побачиш!
I вона зняла з себе очеретяний одяг і постала перед ним у всiй своїй красi. Ну, звiсно, юнак швидко одужав, i вони вирiшили обвiнчатися. Весiлля зiбралися справити на славу, отож i гостей накликали звiдусюди. Запросили і батька Очеретяної Шапки (дiвчина й досi не зiзналася юнаковi, хто вона й звiдки). I ось, перед самим весiллям, пiшла вона до кухарки й наказала:
– Коли готуватимеш м'яснi страви, в жодну не клади солi!
– Вийдуть же несмачнi, – заперечила кухарка.
– Нiчого, – сказала Очеретяна Шапка.
– Гаразд, не солитиму, – погодилася та.
Настав день весiлля. Пiсля вiнчання гостi сiли за столи. Та коли почали їсти м'яснi страви, то вони виявилися несолоними I такими несмачними, що їх не можна було їсти. А батько Очеретяної Шапки покуштував усе й раптом розплакався.
– Що з вами? – запитує його молодий хазяїн.
– Була у мене донька. Якось я запитав її, як вона мене любить. I вона вiдповіла: "Як м'ясо любить сiль". Ну, я вирiшив, що вона мене зовсiм не любить, i прогнав її з дому. А тепер бачу, що вона любила мене найдужче. Та, мабуть, її вже немає на свiтi.
– Тату! – вигукнула Очеретяна Шапка i кинулася до батька. Звiдтодi всi вони зажили щасливо.
| |
