Одруження царевича з кішкою
Арабська народна казка
Жив собі цар, і було в нього троє синів. Якось старший син і каже батькові:
— Таточку, я надумав одружитися.
Батько й радить йому:
— Пусти з лука стрілу, де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.
— Гаразд,— погодився старший син.
Пустив він стрілу з лука, і стріла впала біля дому візира. І взяв собі царевич візиреву доньку за дружину. Аж ось і середульший син звернувся до батька:
— Надумав і я, тату, одружитися.
Батько і йому порадив те саме:
— Пусти стрілу з лука. Де вона впаде, там і візьмеш собі, дружину.
Пустив середульший син стрілу з лука, і стріла впала біля дому судді. І взяв собі царевич за дружину дочку судді. Нарешті каже батькові найменший син:
— Тату, я надумав одружитися.
— Гаразд,— погодився цар,— але спершу пусти стрілу з лука, як і твої брати. Де вона впаде, там і візьмеш собі дружину.
Пустив царевич стрілу з лука, і стріла впала коло самісінької печери. Заглянув він у печеру і побачив там кішку. З подиву повернувся додому й пустив стрілу вдруге. І знову безталанна доля занесла її до печери, де сиділа кішка. Вирішив царевич пустити її втретє й востаннє:
«Пущу стрілу ще раз, і де вона впаде, там і доведеться одружуватися».
Пустив він стрілу втретє й знову побачив кішку.
«Така вже, певно, моя доля,— засумував юнак.— Доведеться-таки брати кицьку».
Взяв царевич собі за дружину кицьку і став жити з нею. Як тільки почне він з нею розмову, щоразу у відповідь тільки й чує нявчання. А як піде з дому, кішка зразу скидає з себе котячу шкіру, а на її місці з'являється красуня й звертається до Місяця:
— Зайди за хмари, Місяцю, щоб я могла стати на твоє місце!
Наварить вона чоловікові всіляких страв, поприбирає в кімнатах і знову надіває котячу шкіру. Повернувшись увечері додому, чоловік радіє ладові в господі та смачним стравам. Одначе дивується:
«Хто ж усе-таки це робить? Дружина? Але ж вона — кішка!»
Пішов якось він до сусідки й запитує:
— Чи не бачила ти, щоб хтось до мене приходив, варив обід і в хаті прибирав?
— Ні! — відказує та йому.
Вернувся царевич додому й почав допитувати кішку:
— Це ти наварила?
А вона тільки:
— Няу-у-у!
— Це ти прибрала в кімнатах?
— Няу-у-у! — відповідає кішка, висотуючи з нього душу.
По якімсь часі цар-батько звелів кожній з невісток пошити йому новий одяг. Повернувся найменший син додому й заплакав, жаліючись кішці:
— Звелів батько, щоб кожна з невісток пошила йому новий одяг. Брати завтра порадують старого обновами, а чим зможу потішити його я, коли моя жінка — кішка?
А кішка на це тільки:
— Няу-у-у!
Вийшов царевич надвір та й бідкається:
— Ну про що говорити з кішкою!
Як тільки вийшов він з дому, кішка скинула з себе шкіру, потерла обручку, і перед нею з'явився раб, мовивши:
— Я до твоїх послуг, володарко.
Красуня йому й каже:
— Принеси мені найкращий одяг, який тільки є в мого батька. Та щоб весь був розшитий золотом і діамантами!
— Добре,— каже раб,— зроблю так, як ти велиш.
І по якімсь часі він приніс найкращий одяг, який тільки був у її батька.
— А тепер,— звеліла йому красуня,— йди лишень та позаглядай у вікна до моїх невісток, що вони роблять. А тоді почни збирати клапті тканини. Як невістки почнуть питати: «Навіщо тобі це ганчір'я?» ти відповідай: «Моя пані хоче пошити з нього одяг для царя».
— Гаразд,— погодився раб і пішов попід вікнами, збираючи клапті тканини. Побачили його цареві невістки й питають:
— Навіщо тобі це шмаття?
Раб відповів, як і веліла йому дружина найменшого царевича.
— Для дружини найменшого царевича. Вона хоче пошити для царя одяг.
— Геть звідси! — закричали невістки.— Дай Боже, щоб хоч нам вистачило тканини.
Пішов раб до царівни й каже:
— Невістки заборонили мені збирати клапті, бояться, що їм не вистачить.
— Гаразд,— мовила царівна й дала йому одяг для царя, вишитий золотом та діамантами. Пішов раб до царя з цим дарунком найменшої невістки.
— Від кого це? — спитав цар.
— Від дружини твого найменшого сина,— відповів раб.
Здивувалися дружини старших царевичів і почали визбирувати клаптики матерії й шити для свекра одяг. Коли одяг був готовий, вони послали його цареві. Побачив той ці дарунки й сказав їм:
— Застеліть ними собі підлогу.
По якімсь часі цар запросив до себе синів:
— Приходьте ввечері зі своїми жінками на вечерю!
— Прийдемо! — відказали сини.
Прийшов додому найменший син та й бідкається перед кішкою:
— Сказав батько, щоб ми прийшли до нього з нашими жінками. Що ж мені діяти? Мабуть, не піду до нього з тобою, щоб не засміяли мене.
А кішка на це тільки:
— Няу-у-у!
Настав вечір. Пішли найстарший і середній брати з дружинами до батька. А найменший став під палацом, а заходити до середини не наважується.
А кішка тим часом скинула з себе котячу шкіру, обернулася красунею й промовила до Місяця:
— Зайди-но за хмари, щоб я могла стати на твоє місце!
Потім наділа сукню, розшиту діамантами. А за пазуху поклала золоті курчата. Отак і пішла до царя. Цар вийшов їй назустріч і привітався з нею. Потім усі піднялися нагору й посідали за стіл. Царівна, за пазухою в якої були золоті курчата, потихеньку брала крупинки рису й клала їх за пазуху, годуючи курчат. Побачили це невістки й почали переморгуватись між собою та шепотіти:
— Поглянь, вона ховає їжу за пазуху. Нумо й ми собі ховати!
І вони взялися запихати рис за пазуху. Потім усі підвелися з-за столу, бо почалися танці. Пішла танцювати й дружина найстаршого царевича, та тільки-но зробила кілька обертів, як з неї злетів пояс і з пазухи посипався рис. У залі знявся регіт.
Настала черга дружини другого царевича. Тільки-но вона почала танок, як раптом пояс її розстебнувся і з пазухи посипався рис. У залі знявся неймовірний сміх, а слуги заходилися підмітати підлогу.
Нарешті дійшла черга й до дружини найменшого царевича. Вона підвелася й почала танцювати, коли раптом із її пазухи випурхнули золоті курчата й теж почали кружляти в танці. Чоловік її в цей час стояв під вікном. Коли раптом чує:
— Це дружина найменшого царевича!
Царевич дивується:
«Але ж моя дружина — кицька! Піду лишень додому та перевірю».
Проте кішки дома він не застав, хоч як нишпорив усюди. Єдине, що він побачив, була кошача шкіра. Царевич, не довго думаючи, кинув її в піч.
Почувши сморід паленого, дружина здогадалася, що накоїв царевич.
— Дозволь мені збігати додому, за хвилинку повернуся,— попросила вона царя.
Цар дозволив. Прибігла вона додому й побачила, що царевич палить її шкіру. Крикнула:
— Зупинись! Навіщо ти палиш мою шкіру?
Царевич розгубився і нічого їй не відповів. У руці в нього залишився тільки шматочок шкіри. Царівна схопила його, приклала до чола — і шкіра вмить обернулася на діамант. З цим діамантом на чолі вона й повернулася до царя.
— Чого ти ходила додому? — запитав той її.
— Я забула свій діамант, а без нього я танцювати не вмію,— відказала вона.
Коли забава скінчилася, цар звелів вигнати дружин старшого та середульшого синів і одружив їх з іншими дівчатами. Довелося піти з двору й візирові та судді — на їхнє місце цар узяв достойніших.
| 
