Вигнана мати
Арабська народна казка
Жила собі колись жінка-вдовиця, і був у неї син, а в сусідки — дуже гарна донька. Щодня мати казала синові :
— Я хочу, щоб ти одружився!
Але він щоразу відповідав:
— Ні, матусю! Бо тобі ж самій буде гірше, коли я женюся!
Та врешті-решт мати умовила сина, і він одружився.
Пожила у них молода дружина місяців зо два та й заявила чоловікові:
— Або я, або твоя мати — вибирай одне з двох. Разом
з нею я не хочу жити!
Чоловік довго не погоджувався, але нарешті сказав дружині:
— Приготуй на дорогу харчів: поклади трохи інжиру, меду, родзинок та й ще чого-небудь.
Але жінка зробила по-своєму: поклала в торбу замість інжиру — верблюжого кизяку, замість родзинок — козячих бурубяшків, замість хліба — коров'яки. Не їжу, бачте дала свекрусі, а послід різних тварин. Що ж, на все Божа воля!
Узяв син матір собі на спину, відніс на розпуття і сказав їй:
— Матусю моя, нехай Бог буде твоїм супутником! Він не дозволить нікому тебе скривдити й не залишить самотньою!
Непомітно пройманули зима й літо, наче шлюбний день нареченої.
Та якось прийшли до скривдженої бабусі зима й літо в подобі двох юнаків.
— Мир тобі, добра наша бабусенько! — привіталися.
Вона відповіла на це:
— Моє вам шанування, дорогі дітки!
— Чи не знайдеться в тебе, матінко, ковток водиці? — спитали юнаки.
— Синочки мої,— мовила бабуся,— чого, чого, а води вам дам. Вода буде для вас, як цілющий напій.
— Дай Боже, щоб такою вона й була для тебе,— відповіли хлопці.— А чи не почастуєш ти нас ще й хлібом?
— Почастую, дітки мої, паляницею,— мовила стара.
— Нехай допоможе тобі Бог, щоб завжди був у тебе хліб!
Тут де не взялося у бабусі багато всякої їжі. Попоївши, хлопці звернулися до старенької ще й з таким проханням.
— Скажи нам, що краще — літо чи зима?
Подумавши, вона відповіла:
— Нехай Бог благословляє і зиму, й літо!
Задоволені цією відповіддю, юнаки сказали:
— Щира в тебе мова! А віднині, хай-но ти вимовиш будь-яке слово, з уст твоїх посиплеться золото!
Сказавши це, хлопці пішли собі геть. Невдовзі надумався провідати свою матір син. Прийшов та й питає:
— Як поживаєш, матінко?
А вона тихенько мовить:
— Нехай Бог благословить тебе й дітей твоїх!
Як промовила — з уст її старечих посипалося золото. Недовго й розмовляли мати з сином, а земля довкола них геть укрилася золотом.
Син подивувався: що за чари? — й забрав матір додому. І вдома також, коли вона вимовляла якесь слово, з її вуст сипалося золото.
Побачивши таке диво, запалала заздрощами теща, матір синової дружини, й почала вимагати, щоб зять узяв і її на плечі та відніс, куди й свою матір носив.
Налаштувавши матір у дорогу, дочка наклала їй повну торбину найсмачнішої їжі. З цим і вирядила її.
Непомітно минуло літо, а за ним — зима. Коли це в подобі двох юнаків літо й зима прийшли до старої. Попросили в неї їжі, але почули у відповідь саму лише лайку та прокльони. Попросили води — і почули таке:
— Води в мене немає, а є сама сеча!
На це юнаки сказали:
— Нехай буде так!
І відразу ж вода у неї перетворилася на сечу. А коли гості попросили хліба, стара збрехала, що має самі кізяки.
— Нехай буде так! — мовили хлопці, і враз уся смачна їжа, що була в її торбі, перетворилася на кізяки. А насамкінець хлопці побажали їй:
— Нехай кожне твоє слово смердить!
І щоразу, як хотілося їй їсти чи пити, нечемна баба знаходила в торбі кізяки або сечу. І ну клясти затя:
— Нехай Бог скарає тебе своїм гнівом!
І ті її прокльони жахливо смерділи.
Невдовзі прийшла її дочка й забрала стару додому. Відтоді вона стала посміховищем для людей.
А перед зятевою матір'ю шанобливо схилялися слуги, І щоразу, як тільки вимовляла вона хоч слово, з її уст котилося золото.
| 
