Вірші про осінь
 Осінь
Осінь, осінь. Все розфарбувала,
Одягла довкілля в теплі кольори.
Я сьогодні, наче, в казці побувала
І мені всміхалось сонечко згори.
Все промінням сонячним залито,
Срібні павутинки натяглись в гіллі.
Це прощальні струни бабиного літа
І на них заграли вітри-скрипалі.
Осінь, осінь. Листя аж палає
І така у небі чарівна блакить!
У верхів’ї сосен музика лунає,
А додолу з клена золото летить.
Осінь, осінь — ше́лести і шу́ми.
Вітерець грайливо в листі шурхотить.
Навіває осінь невеселі думи,
То засяє сонцем радісно умить.
(Н. Красоткіна)
Вона прийшла в звичайну пору
Вона прийшла в звичайну пору,
Як вказано в календарі,
Прогнала літечко із двору
І хмар нагнала угорі.
Та й холоди не забарились,
А разом з осінню прийшли.
Усі пташки заметушились,
Летіти в вирій почали.
Вже ластів’ята відлетіли
Та й інші пташечки малі...
Лелеки вслід залопотіли...
Курличуть в небі журавлі...
І листя вслід злетіти хоче.
Лиш подих вітру — і майне!
Вітрець із листячком шепоче
Про щось таємне чи сумне.
Пора осіння сумовита,
Дощі, мов сльози, на вікні.
Туманами земля покрита
І дні вже не такі ясні...
(Н. Красоткіна)
Золота осінь
Ще недавно в небі синім
Пролітали журавлі.
А сьогодні в безгомінні
Ходить осінь по землі.
Ніби сонцем вщерть налиті,
На гілках висять плоди,
У багрянім жовтім листі
Мріють веснами сади.
І від краю і до краю,
Від двора і до двора
Золотого урожаю
Знов прийшла до нас пора.
(Олександр Бродський)
Ліс восени
Давно вже скошені лани,
Стоять степи похило,
А в лісі, в лісі восени
Так любо ще, так мило.
На липах листя золоте
Тріпоче понад вами,
Неначе знову ліс цвіте
Осінніми квітками.
Там наче макові квітки
На гілці зайнялися,
Там наче жовті нагідки
Промінням пройнялися.
Тут в росах квіти лісові,
Там струмені прозорі,
Ось кущ біліє на траві,
Як шум на синім морі.
Там шпак доспівує пісні,
Всю душу виливає,
Якісь брехеньки голосні
Сорока розпускає.
Ось жовтий лист на зайця впав,
І заєць стрепенувся,
Схопивсь, на задні лапки став
І вбік кудись метнувся.
Он ледве чутно ходить лис.
То зникне між травою,
То вгору дивиться кудись
І крутить головою.
А вколо листя золоте
Тріпоче понад нами,
Неначе вдруге ліс цвіте
Осінніми квітками.
(О.Олесь.)
| 
