Вірші про рідну мову
Найдорожчий скарб.
Мова - то нібито квіт на землі,
Нею говорять, дорослі й малі.
Творить народ свою мову віками.
Рідної мови навчайся від мами!
Пісню бабуся тобі колискову
Лагідно й ніжно співає про мову.
Мова у нас і співуча, й барвиста,
Як з діамантів коштовне намисто.
Мову свою бережи, як зіницю,
Хай джерелом вона чистим іскриться.
Хай стане рідним тобі кожне слово,
Скарб найдорожчий - це твоя мова.
(Володимир Слєпцов)
До рідного слова торкаюсь душею…
До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!
(Віктор Геращенко)
Коли забув ти рідну мову.
Коли забув ти рідну мову –
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.
Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,
й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства.
Не раді родичі обновам.
Чи ти об’ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір’ю говориш ти?
Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову
ту, що земля тобі дала,
ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.
Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.
В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?
Для тебе й Київ — напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва...
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства!
(Дмитро Білоус)
Люби свою мову.
Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова
І кривдити її не смій!
Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.
В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти можеш просто безліч знань!
Тож мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить!
Вона ж у нас така багата,
Така чарівна, як весна!
І нею можна все сказати.
І найрідніша нам вона!
(Надія Красоткіна)
Українська мова.
Діамант дорогий на дорозі лежав, -
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали його.
Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,
І в пилу на шляху діамант він найшов.
Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець,
І уставив його у коштовний вінець.
Сталось диво тоді: камінець засіяв,
І промінням ясним всіх людей здивував,
І палючим огнем кольористо блищить,
І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була,
І мислива рука її з пилу взяла.
Полюбила її, обробила її,
Положила на ню усі сили свої,
І в народний вінець, як в оправу, ввела,
І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.
І на злість ворогам засіяла вона,
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
Хай же ті вороги поніміють скоріш,
Наша ж мова сія щогодини ясніш!
Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас.
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
(Володимир Самійленко 1885р.)
Наша мова.
Мова- це історія народу.
В ній відбито все його життя:
наший склад і звичаї , і побут
з давнини й до нашого буття.
Довго ти пригнічувалась, мово,
Промайнув тернистий довгий шлях,
доки стала мовою народів,
що звучить з любов"ю на вустах.
Мово моя рідна материнська!
ти співуча, ніжна і близька.
Хай же дух незгасний український
у житті нас завжди зігріва.
Процвітай же , мово калинова,
і тобі не в"янути в віках!
Мелодійна українська мова!
чарівний, навік коштовний скарб.
(Автор: Надежда 2003 рік)
| 
