Бiблiотека  Хотiвського академічного ліцею
імені Левка Лук'яненка
  

Адреса: 08171, Київська обл, К-Святошинський р-н,
с Хотів, пл.Паширова,1                       
E-mail:  bibl-hotivnvk@ukr.net                              





Меню сайту

Категорії розділу

Оголошення [22]
Знаменні дати [121]
Масова робота [15]
Всеукраїнський місячник бібліотек [9]
Тиждень дитячого читання [1]
Акції [1]
Виставки [38]
Проекти [6]
Віртуальні подорожі [2]
Замовлення підручників [4]
Вчителям [22]

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

Бідар і водяник
Болгарська народна казка

 

В одному селі жив старий дід. Він був дуже бідний, нічогісінько не мав. Помер і залишив своєму синові один лиш кужіль. Син узяв той кужіль і подався на заробітки. Дорогою в нього порвалися мотузки на постолах. Він вийняв кужіль і почав шукати мотузку. Та помалу дістався до великої річки. Вона була широка, як море. Як його перевезтися?
Став чоловік на березі й сушить собі голову, не знає, що робити. Поки отак думав, з води вигулькнуло бісеня. 

- Що ти робиш?

- Мотузку сукаю!

- Навіщо вона тобі?

- Річку зв'язати!

- А нащо тобі її в'язати?

- Щоб додому віднести!

Бісеня пірнуло у воду й побігло до свого батька - водяника.

- Тату, якийсь чоловік там на березі сукає мотузку, щоб зв'язати річку й віднести її до себе додому!

- Це, напевно, якийсь страшний ворог! Де ж ми житимемо? Я без ноги, то біжи ти поміряйся з ним силою. Переможеш його, і він не забере річки!

Бісеня знову виринуло з води:

- Гей, ходи-но сюди!

- Що тобі ще треба?

- Забереш цю річку, як побореш мене!

- Поборемося, як прийдеш до мене в село!

- Прийду!

Поплентало бісеня за чоловіком. Той привів його до прірви, де жив змій.

- Ти ще малий, і мій син ще дитина, то ви боротиметеся, а я подивлюся,- сказав чоловік.

Коли це виповзає змій. Бісеня злякалось і втекло. Чоловік сховався від змія, а тоді знову прийшов до річки.
Прибігло перелякане бісеня до свого батька.

- Тату, не можна боротися з тим чоловіком. У нього є син, теж дитина, як і я, і коли той син з'являється, дерева в лісі хиляться з ляку.

- То біжи позмагайся з ним, хто далі кине яблуко. Ти його переможеш, і не забере він річки!

У великій бульбашці виринуло бісеня з води. А чоловік сидить, сукає мотузку.

- Гей, навіщо ти сукаєш мотузку?

- Аби міцніша була!

- Навіщо тобі міцна мотузка?

- Щоб не порвалася, коли нестиму річку!

- Віднесеш річку, коли кинеш яблуко далі за мене!

- Кидай спершу ти, а тоді я! Жбурнуло бісеня своє яблуко аж за річку.

Чоловік замахнувся, та не кинув яблуко, а непомітно сховав його в кишеню.

- Бачиш: я переміг. Твоє яблуко було видно, як воно летіло і як упало за річкою, а мого не було видно ні коли воно летіло, ні коли падало!

Бісеня зніяковіло і мерщій у воду. Прийшло до батька й каже:

- Тату, він переміг мене! Зараз забере нашу річку!

- Справді? - запитав старий водяник.

- Атож. Йому залишилося тільки зв'язати річку.

- Доведеться мені йти до нього. Той чоловік лишить нас без домівки, а то ще, чого доброго, і нас занесе!

Узяв милицю - тук-тук, тук-тук - і вже виткнувся над водою. Чоловік саме нахилився зав'язати мотузку на постолах.

- Гей, нащо ти в'яжеш річку?

- Понесу її додому! - відповів чоловік.

- Але ж вона наша! - каже старий водяник.- Що ж ми, зостанемося без домівки?

- Ваша чи не ваша, а я її заберу. Де хочете, там і живіть! А як лишитеся в цій річці, станете моїми рабами!

Водяник благав, а чоловік удавав, ніби не чує.

- Залиш нам річку, ми дамо тобі торбу золота! 

- Що таке торба золота! Ще й нести її треба.

- Дам тобі дві торби і сам однесу! - обіцяє водяник.

- Ну, це вже інша річ. Гляди тільки, щоб торби були великі, як мішки.

Водяник пірнув у воду й незабаром виніс дві великі торби золота.

Чоловік рушив, а водяник насилу тяг ті торби слідом за ним.

Підійшли вони до села. Водяник натомився і сів відпочивати. А чоловік думає собі: «Як він ітиме аж до моєї хати, то довідається, де я живу. Збере вранці родичів і забере в мене золото». І почав він міряти водяника - від п'яти здорової ноги аж до голови.

- Нащо ти мене міряєщ? - питається водяник.

- Дах моєї хати вкритий шкурами чортів, треба ще покрити один куток, тож я міряю, чи вистачить твоєї шкури.

Чоловік сказав це і ніби закуняв. А водяник за милицю і ходу! Бідар узяв те золото й приніс додому.

Пошук

Завітайте до нашої бібліотеки!
Ми знаходимося тут:



Архів записів
Форма входу


Copyright MyCorp © 2022