Лялькова вистава за казкою

«Пригоди Колобка»

ВЕДУЧИЙ: Добрий день, діти! …А чи любите ви казки? …І знаєте їх?... А які казочки ви знаєте?... А я сьогодні теж принесла вам казку. І зараз її вам розповім. Отож, сідайте зручненько і уважно слухайте.

Ой, на горі, коло млина, стояла хатина. А в хатині скриня, а у скрині казка. Дивіться! А у казці жили собі Дід і Баба. Дід смолу гнав, а Баба вдома сиділа і мички пряла.
БАБА: Та ні!
ВЕДУЧИЙ: Що ні? Не так говорю? Ну тоді по-іншому.

Жили собі Дід та Баба і була у них Курочка-Ряба.
БАБА: Та ні! Нічого в них не було.
ВЕДУЧИЙ: Як не було?... Не було? Щось я трохи заплуталася! Ой, згадала!!!

Жили собі Дід і Баба та дожились до того, що нічого в них не було. Бабусю! А де ж Дідусь?
БАБА: Не знаю.
ВЕДУЧИЙ: А-а-а! Дід на задньому дворі щось майструє. Зараз я його покличу. Діду! Діду!
БАБА: Діду! Діду!
ДІД: Нічого у нас нема.
БАБА: Ой, нічого у нас нема.
ДІД: Бабусю?
БАБА: Га?
ДІД: І нікого в нас нема?
БАБА: Ой, нікого в нас нема...

ПЕС: Гав-гав-гав!

БАБА: Окрім цього скаженого Сірка. Діду, ну чого сидиш, бачиш, пес відв'язався, ходімо його ловити.

(Ловлять пса і заганяють у буду. )

ДІД: Сірко, до буди. Ех, старість не радість. Бабо, а що ми будемо снідати?
БАБА: Що ж ми будемо снідати, коли нічого у нас нема?
ДІД: А пам'ятаєш, що ми колись снідали?
БАБА: Ой, пам’ятаю…Млинці з сиром, гречаники зі шкварками, вареники із сметаною.
ДІД: А пам'ятаєш, що ми колись обідали?
БАБА: Звичайно, що пам’ятаю! Борщ із шкварками, смажену курку з кашею. А як ти їв, то
після тебе навіть казанів мити не треба було. Так блищали.
ДІД: А, пам'ятаю, бачив я колись такого кавуна, як твоя голова!
БАБА: Що?
ДІД : Та ні, де там, як дві твої голови. То їв я його, їв, мало не луснув, а все-таки з'їв.

БАБА : Ой та ну тебе. (виходить. )

ДІД: Що, не віриш? Їй-бо правда. Не ті тепер часи. Сірко ! Сірко! А от, пам'ятаю, як пригощав мене один корчмар такою куркою, що на возі не вміщалася, то довелося мені її з'їсти. Сірко, ти куди ? Не ті тепер часи. От якби у нас був синок, веселіше було б жити. Бабо, Бабо. А спекла б ти, Бабо, колобка. Ми б йому ручки, ніжки зробили, очі приліпили, розмовляти навчили, от і був би у нас синочок-колобочок, нам старим на радість.
БАБА: Та з чого ж я спечу, коли борошна нема?
ДІД: А ти піди в комору, та назмітай у засіку зерна. Зерно змелемо на борошно, може буде на колобок.
БАБА: А що? І піду, і назмітаю. Може і стане на колобок.

(Баба виходить.)

ДІД: Може і буде на колобок. Ну, що там?
БАБА: Та щось є. (Виходить з комори.) Ось, тримай. Іди до млина, змели зерно на борошно.

(Дід закидає міха на плечі і йде. )

ДІД (співає):

Ой, піду я до млина
До млина, до млина,
Щоб змолоти міх зерна,
 Міх зерна, міх зерна,       

І в зелененькім яру
Я водиці наберу,

Щоб спекти нам колобок,

Як справжнісінький синок.

Щоб спекти нам колобок,

Рідний наш синок.

(Дід зникає за деревами. У дворі з'являється Баба з мискою. )

БАБА (співає):

Ось вогонь в печі горить.
Дід повернеться за мить.

Поки діда ще нема –
Лінуватися дарма.            Приготую я усе –
Дід вже борошно несе.

Дуже швидко час летить

Треба все як слід зробить

Дуже швидко час летить

Все як слід зробить

(З'являється дід з мішком борошна водою. Все зсипається в миску, Дід з Бабою ліплять колобка.)

БАБА й ДІД (разом):

Ми спечемо колобок
Колобок, колобок.

Буде він для нас синок,
Наш синок, наш синок.

Щоб не знали ми біди
Буде син наш назавжди,
Як годиться малюкам,
Дарувати радість нам.
Як годиться малюкам,
Радість щиру нам.

ДІД: Бабо! Щось дуже маленький.
БАБА: Нічого, в печі виросте. (Бере колобка несе до печі).
ДІД: Бабо! Ну що, вже спекла?
БАБА: Та зачекай, тільки поставила.
ДІД: Дивись, щоб не пригорів.
БАБА: Діду, колобок в печі на очах росте.
ДІД: Бабо, дивись, щоб рум'яним був.
БАБА: Діду, заплющ очі. Вже несу. Ось дивись.
ДІД: Ач, який запашний, кругленький і рум'яненький... (Обпікається). Гарячий!
БАБА: Зачекай, треба, щоб він охолов. (Дмухають на колобок три рази. )
КОЛОБОК: А-а-а-а!!!

(Дід з Бабою ховаються.)

ДІД: Бабо.
БАБА: Що?
ДІД: Хто це?
БАБА: Не знаю.
КОЛОБОК: Я.

(Дід з Бабою ховаються. )

БАБА: Діду!
ДІД: Що?
БАБА: Хто це, “я”?
ДІД: Не знаю.
КОЛОБОК: Я-я-я !

(Дід з Бабою ховаються).

ДІД і БАБА: Та де ти?
КОЛОБОК: Та ось де я, хіба не бачите ?
ДІД і БАБА. Бачимо.
КОЛОБОК: А ви хто такі?
ДІД: Я – Дід.
БАБА: А я – Баба.
КОЛОБОК: А я хто?
ДІД: А ти наш синочок-Колобочок. Ми спекли тебе в печі з борошна.
БАБА: Діду, що ж нам з ним тепер робити?
КОЛОБОК: Як що? Співати, танцювати, веселитись.

Пісня Колобка

Я дідусів, я бабусин,
Я улюблений синок,
Я веселий, я рожевий –
Диво-хлопчик Колобок,

Я розумний, я дотепний,
Там де я – нема нудьги!
Сміх лунає навкруги,
Сміх лунає скрізь.

ДІД: Ач, який веселий, отже, ти, наш.
КОЛОБОК: Діду, а хата чия?
ДІД: Моя!
КОЛОБОК: Діду, а піч чия?
БАБА: Моя!
КОЛОБОК. А Баба чия?
ДІД: Баба – моя.
КОЛОБОК: А я чий?
ДІД: Наш синочок-Колобочок.
БАБА: Діду, яка радість!
КОЛОБОК: А що таке радість?
ДІД: Радість? Не знаю. От, старість – не радість... А, згадав, дарувати людям радість, це найкраще в світі!
КОЛОБОК: А як це – дарувати людям радість?
БАБА: Ти будеш співати, танцювати, а ми тобою будемо милуватись.
КОЛОБОК: Оце і все?
ДІД: А чого ж іще?
КОЛОБОК: А я хотів, щоб усі бачили який я у вас.
ДІД: Так ми ж тут з бабою самі. А навколо хати – ліс.
БАБА: Ну, ти тут бався, а ми тобі ліжечко приготуємо. Тепленьке і маленьке.

(Баба виходить.)

БАБА (з вікна): Діду! Ну чого ти стоїш, лізь на стріху, наскуби соломи.
ДІД: Іду, іду. А ти тут бався синку, бався.

(Дід виходить. З'являється Сірко. Колобок лякається. )

ЛИСИЦЯ: Колобочок смачненький, рум'яненький. Як же мені його з двору виманити.
КОЛОБОК: А-а-а, Діду, Бабо!..
ДІД: Що сталося?
КОЛОБОК: А це хто такий?
ДІД: Це мій пес Сірко, він хату охороняє.
КОЛОБОК: Хай він собі охороняє, а мене не лякає, а то я від вас втечу.
ДІД: Ти не бійся, він слухняний. Сірко, Сірко, до буди! Ти тут бався.
ЛИСИЧКА: Дуже добре, зараз роздражню пса і Колобочок з хати втече... (Кидає граблі). Гав, гав!..

(Вискакує Сірко і женеться за Лискою. )

КОЛОБОК: Ну, все, мій терпець урвався. Піду я від Діда з Бабою, хай їм пес Сірко радість приносить.

Пісня Колобка

Я дідусів, я бабусин,
Я улюбленний синок,
Я веселий, я рожевий –
Диво-хлопчик Колобок.

Покочуся, поверчуся
Я найкращий від усіх.
Мандрувати я побіг.

Тож бувайте всі.

 (Йде з двору.)

ДІД: Колобочку!.. Нема. Сірко, Сірко! Сірка нема. Бабо, бабо!... І Баби нема.
БАБА: Баба є!
ДІД: Бабо! Колобочка нема. І Сірка нема.

(З'являється пес і гавкає.)

ДІД: Що, Сірко? Приходила Лисиця? І Колобок утік?
БАБА: Ой, Діду, Колобок без нас пропаде. Ходімо його шукати.
ДІД. Ходімо.
ДІД і БАБА. Колобочку ! Колобочку !
ДІД: Колобочку!!!
БАБА: Колобочку!!!

(Галявина. На галявині з'являється З а є ц ь.)

ЗАЄЦЬ (співає).

Зайчик я вуханчик,
Зайчик побігайчик.
В мене довгі вуха,
Довгі вуха є.                      

А навіщо вуха?
Щоб все в лісі слухать,
Щоб все у лісі знати,
Треба вуха мати.  

Щоб все в лісі знати,

Щоб все у лісі знати,
Треба вуха мати.
Треба вуха мати.

(зіштовхується з Колобком.)

ЗАЄЦЬ: А ти хто такий?
КОЛОБОК: Я Колобок!...

Я дідусів, я бабусин,
Я улюблений синок,
Я веселий, я рожевий –
Диво-хлопчик Колобок,                                       

Я розумний, я дотепний,
Там де я – нема нудьги!
Сміх лунає навкруги,
Сміх лунає скрізь.

ЗАЄЦЬ: А-а-а!!! А я думав, що ти – капуста.
КОЛОБОК: А що таке капуста?
ЗАЄЦЬ: Капуста – вона така як ти, тільки зелена і дуже смачна. Ходімо зі мною в город і наїмося капусти.
КОЛОБОК: А звідки ти знаєш, що там є капуста.
ЗАЄЦЬ: Я Зайчик-вуханчик, все на світі знаю. В мене вуха он які!  Все чують. І взагалі підслуховувати – це найкраще в світі.
КОЛОБОК: Дивно, а Дід з Бабою казали, що найкраще в світі – це дарувати людям радість.
ЗАЄЦЬ: Радість це, коли тебе не з'їли.
КОЛОБОК: Ой , я не хочу, щоб мене з'їли.
ЗАЄЦЬ: А, щоб тебе не з'їли, треба знати що, де, коли, як, хто, з ким... ну і т.д. і т.п.
КОЛОБОК: А що таке і т.д. і т.п.?
ЗАЄЦЬ: Ну, от, наприклад, про одного такого Колобка я вже чув. Він від Діда втік, від Баби втік, від Зайця, тобто від мене, втік, тому я тебе чіпати не буду.
КОЛОБОК: А чому?
ЗАЄЦЬ: А ти все одно втечеш.
КОЛОБОК: Втечу, а далі?
ЗАЄЦЬ: А далі Колобок від вовка втік...

(Чути завивання Вовка.)

Ой, здається Вовк сюди суне. Ну, все, Колобочку, привіт. Я побіг.(Зникає за деревами.)
КОЛОБОК: Підслуховувати – це найкраще в світі... Зараз спробую. (Ховається.)

(Та ж галявина. На галявину виходить В о в к.)
ВОВК (співає).

Я – Вовчище, Я – Вовчище.
Маю сильні кулаки
І тому у темній хащі
Стріть мене бояться всі..  

Звірів я побив немало,
Мій удар, неначе грім.
Всі давно у лісі знають
Силу-силищу мою.                                                         

Жаль, я розуму не маю,    
Та від того не страждаю,
А буваю часто злий,
Коли шлунок мій пустий!  

І про кого це промовка?
Ну, звичайно, що про Вовка,
Бо голодний дуже Вовк
Завжди …він буде злий.

(Помічає Колобка.)
Ага, попався, кругленький і товстенький. Ти хто такий?
КОЛОБОК: Я – Колобок, з борошна зроблений.
ВОВК: З борошна? А м'ясом тебе не встигли начинити?
КОЛОБОК: Ні, у Діда з Бабою м'яса не було.
ВОВК: Ну, це нічого, я тебе і без м'яса з'їм.
КОЛОБОК: А от і не з'їси.
В0ВК: А це ще чому?
КОЛОБОК: Тому, що ти – Вовк.
ВОВК: Я – Вовк? Так, я – Вовк. А звідки ти знаєш?
КОЛОБОК: А я підслухав, як ти співав. Підслуховувати – це найкраще в світі.
ВОВК: Ха-ха-ха! Найкраще в світі – це бути сильним, як я! І хто тобі сказав таку дурницю?
КОЛОБОК: Заєць! А ще він казав, що знав такого Колобка, що від Вовка втік.
ВОВК: Ха-ха-ха! Від вовка втік... Та від мене ніхто не втече. Я тебе... сам відпускаю. Скажи мені, куди Заєць пішов?
КОЛОБОК: Заєць пішов туди. А може –туди.
ВОВК: Зараз як гримну, одразу згадаєш!
КОЛОБОК: Згадав. Заєць пішов... туди.
ВОВК: Дуже добре, тепер зробимо розминку і підемо шукати зайця.

(Вовк робить розминку – присідає, бігає і т.д.

І запам'ятай: найкраще в світі – це сила (Зникає.)
КОЛОБОК: Найкраще в світі – це сила. (Ховається.)

(Та ж галявина. На галявину виходить В е д м і д ь.)

ВЕДМІДЬ: Обікрали! Обікрали!
КОЛОБОК: Найкраще в світі  – це сила!
ВЕДМІДЬ: Ти хто такий?
КОЛОБОК: Я – Колобок.
ВЕДМІДЬ: А ти Лисички не бачив?
КОЛОБОК: А хто це така?
ВЕДМІДЬ: Це – така хитра, руда, з хвостом... вона в мене весь мед покрала.
КОЛОБОК: Мед? А що таке мед?
ВЕДМІДЬ: Мед, для нас ведмедів, це – найкраще в світі. Ось послухай :

Ось послухай, любий друже,
Що скажу тобі  всерйоз,
Ми, ведмеді, любим дуже,

Запашний, солодкий мед.         

Мед – найкраща їжа в світіі
І скажу тобі всерйоз,

Мед буває різних видів,
Але мед – завжди солодкий мед         

Солодкий мед, солодкий мед

Він завжди корисний мед.

КОЛОБОК: Дивно, а Вовк казав, що найкраще в світі – це сила.
ВЕДМІДЬ: Так. Але щоб бути сильним, треба їсти мед.
КОЛОБОК: А де його взяти?
ВЕДМІДЬ: У бджіл, звичайно.

(Чути дзижчання бджіл. Бджоли летять, підлітають до дерева, залітають в дупло.)

Дуже добре. А зараз ми будемо їсти мед. Ходімо.

(Ідуть до дерева і лізуть в дупло. Вилітають б д ж о л и і накидаються на них. )

КОЛОБОК: Ой.
ВЕДМІДЬ: Ой-ой-ой, рятуйте (тікає).
КОЛОБОК: Найкраще в світі це – мед , але я його так і не покуштував.(Зітхає і йде далі.)

(Та ж галявина. З-за дерева визирає Лисичка. )

ЛИСИЧКА: Колобочку! (Ховається.)
КОЛОБОК: Хто там?
ЛИСИЧКА: Колобочку! (Ховається.)
КОЛОБОК: Та хто там мене кличе.
ЛИСИЧКА (виходить): Це я – Лисичка-сестричка.
КОЛОБОК: А, це ви Ведмедя обікрали.
ЛИСИЧКА: Я?! Я не обікрала, а обхитрувала. Хитрувати – це найкраще в світі.
КОЛОБОК: Я нічого не розумію. Заєць казав, що найкраще в світі – підслуховувати, Вовк казав, що краще бути сильним, а Ведмідь казав, щоб бути сильним треба їсти мед.
ЛИСИЧКА: Ти хочеш меду?
КОЛОБОК: Так. Хочу !
ЛИСИЧКА: Ходімо зі мною. Я тебе медом нагодую.
КОЛОБОК: Правда?
ЛИСИЧКА: Аякже. (Вбік.) Колобок з медом – це дуже смачно.
КОЛОБОК: Правда? Що ви кажете?
ЛИСИЧКА: Нічого. Пішли. Ходімо, ходімо зі мною

(Виходять. На галявині з'являються Дід і Баба.)

ДІД: Колобочку!
БАБА: Колобочку!
ДІД: Нема?
БАБА: Нема.
ДІД: Ходімо далі його шукати.

БАБА: Ходімо.
ДІД: Колобочку!
БАБА: Колобочку!
ВЕДУЧИЙ: Діти. А ви Колобка не бачили?

(Діти відповідають.)

ВЕДУЧИЙ: Пішов колобок з Лисичкою... А Лисичка його "гам" і з'їла.

(Всі плачуть.) Ось так закінчується українська народна казка про Колобка. Але наша казка закінчується зовсім по іншому. Дивіться.

(На галявині Лисичка та Колобок. )

ЛИСИЧКА: Ну що, наївся меду?
КОЛОБОК: Наївся.
ЛИСИЧКА: А тепер треба лягати спати. Лягай, я тобі пісеньку заспіваю. (Співає.)

Мій  ти любий Колобок,
Поїв смачнесенький медок,
Сильнішим ти зовсім не став
І вуха нові  не придбав.  

А від біди завжди рятує  в світі нас.

Лиш хитрість, тільки хитрість лиш вона одна

Зовсім недавно теж голодна я була

Тепер обідать буду смачно я.
А-а-а-а-а-а !!!

Спить. А тепер і мені час обідати. Колобочок з медом – це дуже смачно.

(З'являється Сірко і кидається на лисичку. Лисиця тікає. Колобок просинається. )

ДІД: Колобочку!
БАБА: Колобочку! Діду, чуєш?
КОЛОБОК: Діду! Бабо!
ДІД: Знайшовся !
КОЛОБОК: Це мене пес Сірко врятував.
ДІД: Сірко, собака, мій собака. Сірко мій пес.
БАБА: Яка радість.
КОЛОБОК. Виходить, я подарував вам радість.
ДІД та БАБА: Звичайно!
КОЛОБОК (співає) ДІД та БАБА (підспівують):

Я дідусів, я бабусин,
Я улюблений синок,
Я веселий, я рожевий –
Диво-хлопчик Колобок,                                            

Я розумний, я дотепний,
Там де я – нема нудьги!
Сміх лунає навкруги,
Сміх лунає скрізь.

БАБА: А тепер ходімо додому!

(Виходять.)

ВЕДУЧИЙ: Ось так закінчилась наша казка: про ЗАЙЧИКА, про ВОВЧИКА, про ВЕДМЕДИКА, про ЛИСИЧКУ-СЕСТРИЧКУ, про ДІДА і БАБУ, КОЛОБКА і ПЕСИКА СІРКА.