Борис Леонідович Пастернак (1890—1960)

     Народився Борис Леонідович 10 лютого 1890 року в Москві. Його батьки – одесити. Батько був відомим художником, а мати піаністкою.

Дитячі роки минули в атмосфері мистецтва й літератури, зустрічей з видатними творчими особистостями — письменником Львом Толстим, поетом Рільке, композитором Олександром Скрябіним.

У 1903—1909 роках займався музикою, під керівництвом визначних авторитетів вивчав теорію композиції.

1909 року вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. 1912 року студіював філософію в Марбурзькому університеті (Німеччина).

1913 року Пастернак залишив заняття філософією і зосередився на літературній праці. Приєднався до футуристичного угрупування «Центрифуга». В цей час вийшли друком перші його поетичні збірки: «Близнюк у хмарах» (1914), «Над бар'єрами» (1917).

Батьки Пастернака 1921 року за особистим клопотанням Анатолія Луначарського залишають радянську Росію. У 1920-ті роки у Бориса Пастернака почався період зрілої творчості. Тоді він опублікував збірку «Сестра моя — життя» (1922), що принесла йому широку популярність, працював над історико-революційними поемами «Дев'ятсот п'ятий рік», «Лейтенант Шмідт», романом у віршах «Спекторський». Прилучився до діяльності творчого об'єднання "ЛЄФ".

На межі 1920-их — 1930-их років були створені збірка поезій «Друге народження» та прозові твори «Охоронна грамота» і «Повість». На цей період припадає короткий період офіційного визнання творчості Пастернака в СРСР. Він бере активну участь у діяльності Спілки письменників СРСР, виступає на її першому з'їзді.

1935 року Пастернак вступається за чоловіка і сина Анни Ахматової, яких було звільнено з тюрми лише після листів Сталіну. У січні 1936 року він публікує два вірші зі словами захоплення Сталіним, але вже у середині 1936 року ставлення влади до нього змінюється — йому докоряють світоглядом, що не відповідає епосі, вимагають безумовної тематичної та ідейної перебудови. 1937 року Пастернак виявляє неабияку громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням розcтрілу Тухачевського та інших, не криючись відвідує домівку репресованого Бориса Пильняка. Це призводить до тривалого періоду відсторонення від офіційної літератури. Вірші набувають більш особистого та трагічного відтінку.

Наприкінці 1930-х років Пастернак звертається до прози та перекладів, які у 1940-х роках стають основним джерелом його заробітку. Саме у цей період створено переклади, які стали класикою: Шекспірівські трагедії, «Фауст» Ґете, «Марія Стюарт» Шиллера, твори Рільке, Верлена, Кляйста, грузинських поетів та інших авторів.

1943 року вийшла його поетична збірка «На ранніх потягах».

Протягом десяти років (з 1946 до 1955 року) Борис Пастернак працював над романом «Доктор Живаго». За оцінкою самого автора роман є вершиною його творчості як прозаїка. У ньому відображено широке полотно життя російської інтелігенції на фоні драматичного періоду від початку ХХ-го сторіччя до громадянської війни. Роман дуже поетичний, сюжет супроводжується віршами головного героя — Юрія Андрійовича Живаго. У ньому висвітлюються найсуттєвіші питання людського існування — життя і смерть, погляд на історію, християнство, єврейство. Неоднозначним було ставлення автора (в особі головного героя) до жовтневого перевороту і наступних змін у житті країни.

Офіційні радянські літературні діячі зустріли роман дуже негативно, у друкуванні було відмовлено.

Публікація роману відбулася на Заході - спочатку в Італії (1957), у прокомуністично налаштованому видавництві Фільтринеллі, потім у Великобританії. Це призвело до справжнього цькування Пастернака у радянських виданнях, його виключили з лав Спілки письменників СРСР, на шпальтах рядянських газет друкували відверті образи.

1958 року минулорічний лауреат Альбер Камю висунув кандидатуру Пастернака для нагородження літературною премією і Пастернак став другим російським письменником (після Буніна), якому була присуджена ця почесна нагорода.

Незважаючи на те, що премію було присуджено «За значні досягнення у сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману» зусиллями офіційної радянської влади вона мала надовго запам'ятатися пов'язаною із романом «Доктор Живаго», антирадянська сутність якого постійно висвітлювалася. Для радянської пропаганди це стало лише приводом, щоб посилити цькування Пастернака.

«Пастернак получил „тридцать сребреников“, для чего использована Нобелевская премия. Он награждён за то, что согласился исполнять роль наживки на ржавом крючке антисоветской пропаганды… Бесславный конец ждёт воскресшего Иуду, доктора Живаго, и его автора, уделом которого будет народное презрение.» (Літературна газета 25 жовтня 1958 року)

Московська організація Спілки письменників СРСР вимагали вислати Пастернака з СРСР і позбавити його радянського громадянства. Серед літераторів, що вимагали вислання, були Сергій Смирнов, Лев Ошанін, Борис Слуцький, Сергій Баруздін, Борис Полевой.

Під тиском суспільного цькування Пастернак був змушений відмовитися від нагороди.

«В силу того значения, которое получила присуждённая мне награда в обществе, к которому я принадлежу, я должен от неё отказаться. Не сочтите за оскорбление мой добровольный отказ» (Борис Пастернак, телеграма на адресу Шведської академії)

Джавахарлал Неру та Альбер Камю клопоталися за нобелівського лауреата перед Микитою Сергійовичем Хрущовим, але все було марно. Хоча письменника не було розстріляно чи засуджено, як це відбувалося у сталінські часи.

Борис Пастернак помер 30 травня 1960 у Передєлкіно під Москвою від раку легенів. Сотні людей (серед яких були Наум Коржавін, Булат Окуджава, Андрій Вознесенський) прийшли на його похорони 2 червня незважаючи на опалу. Олександр Галич присвятив його смерті одну з пісень.

Творчість

Початковий період творчості Пастернака був відзначений перехресним впливом символізму і футуризму.

Основними особливостями поезії Пастернака є:

щільне переплетення тем природи, кохання, мистецтва та їх філософське осмислення
настрої зачудування буттям, радісного сприйняття світу, духовної відкритості природі, вираження стану емоційного потрясіння, «захоплення», «екстазу»
відтворення безперервного руху, динаміки життя, прагнення охопити світ у цілому.