Оскар Уайльд
(1854-1900) 

     Оскар Уайльд - поет, драматург і прозаїк, який найповніше втілив у своїй творчості художні принципи англійського естетизму. 
     Народився О. Вайльд у Дубліні в 1854 році. Культ краси, що панував у батьківському домі, багато в чому визначив його особисті погляди на природу мистецтва. О. Вайльд здобув класичну гуманітарну освіту - він навчався у Трініті-коледжі (Дублін) і в Коледжі св. Магдалини (Оксфорд). Після закінчення університету майбутній письменник оселився в Лондоні. 
     На формування естетичних поглядів О. Вайльда значною мірою вплинули його університетські викладачі - визначні постаті в англійській культурі: Джон Рескін, чудовий лектор, який викладав курс історії мистецтва, і Волтер Пейтер, автор багатьох досліджень з античного мистецтва й філософії. Особливий вплив на сучасників мали його роботи про мистецтво Відродження, які О. Вайльд назвав "святим письмом краси". Підсумком досліджень Пейтера стало положення про те, що мистецтво надихається самим мистецтвом і що існує воно лише для себе, йому не потрібні інші обґрунтування. Це визначило розвиток цілого напряму в мистецтві кінця XIX століття - так званого "прерафа-елітизму". Прерафаеліти виявляли себе переважно в живописі та декоративному мистецтві, спираючись у своїй творчості на концепцію, за якою сучасне життя є недосконалим і далеким від ідеалу, а вищі життєві цінності людства залишилися далеко позаду - в середньовіччі. Витоки свого мистецтва прерафаеліти вбачали в живописі раннього Відродження, у традиціях готики. Творам прерафаелітів була притаманна яскравість барв, виписування найдрібніших деталей, строгість стилю, містичні переживання. За сюжети картин правили епізоди з Біблії, із грецької міфології чи історії. 
     Утім, віддаючи належне творчим пошукам представників цього напряму, молодий О. Вайльд пішов власним шляхом. Він приєднався до щойно утвореного естетського руху і став якщо не його головою, то найпалкішим проповідником ідей естетизму. Англійський естетизм 80-90-х років XIX століття багато в чому живився ідеями, що виникали у творчості англійських романтиків і прерафаелітів. Разом із тим, естетський рух, до якого долучився О. Вайльд, розвивався у складний взаємодії з найновішими течіями в європейському мистецтві - символізмом, імпресіонізмом і неоромантизмом. 
     Основна вимога, яку О. Вайльд та його послідовники висували до мистецтва,- не копіювати природу, а відтворювати її за законами краси, недоступної для повсякденного життя. Не мистецтво відображає дійсність, а життя наслідує мистецтву,- вважав письменник. Мистецтво покликане створити новий світ, який є маренням, казкою, неправдою - і при цьому воно нічого не виражає, крім самого себе. Неправда, за О. Вайльдом,- форма вияву краси, а тому вона важливіша за голий практицизм повсякденності. 
     На початку 80-х років він видав свою першу книгу віршів (1881). У тому ж році письменник, вже широко відомий незвичністю своїх суджень та неординарною поведінкою, вирушив на "завоювання Америки" - за океаном він читав "естетські" лекції, проповідував ідеї "нового відродження в англійському мистецтві". Після поїздки до Америки Вайльд деякий час жив у Парижі, а потім повернувся до Лондона. З 1882 до 1888 року він займався переважно журналістською діяльністю, писав літературні огляди й рецензії. У 1888 році побачила світ збірка "Щасливий принц" та інші казки, а в 1891 році О. Вайльд видав оповідання, створені у другій половині 80-х років, об'єднавши їх у збірці "Злочин лорда Артура Севіля та інші оповідання". Цього ж року з'явився роман "Портрет Доріана Грея", книга критичних нарисів "Задуми", збірка чарівних казок "Гранатовий будиночок". У 1894 році вийшла друком книга віршів "Сфінкс". Потім О. Вайльд звертається до драматургії і створює цілу низку п'єс - від стилізованої, написаної французькою "Соломеї" (1891) до побутових комедій "Віяло леді Віндермір(1892), "Жінка, не варта уваги" (1893), "Ідеальний чоловік" (1894) і "Як важливо бути серйозним" (1895). На п'єси Уайльда із захватом відгукується Б. Шоу, вони стають модними, а сам автор здобуває не лише літературний успіх, але й репутацію неперевершеного співбесідника, майстра парадоксів. 
     Помер письменник у 1900 році, остаточно забутий читачами й критикою.