Петро Іванович Франко

(народився 21 червня 1890, Нагуєвичі біля Дрогобича — помер 28 червня 1941) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1914-1920 (зокрема, військовик-летун УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Син Івана Франка. Закінчив Львівську політехніку.
У 1911–1914 був учителем тіловиховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 організовував в своїй гімназії пластові гуртки та переводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 видав книжечку «Пластові ігри та забави».

З 1914 року в ступені поручника командував сотнею Легіону УСС.

У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.

6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918 сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування в 1920. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору.

1922 — прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.

1922—1930 — учитель гімназії в Коломиї.

У 1931–1936 – працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі переробки молока.

1936–1939 – учителював у гімназіях Львова та Яворова. В 1937 році видав працю «Іван Франко зблизька».

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.

1939–1941 – працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 був обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. Загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з поїзда на станції Прошова біля Тернополя. За іншими даними, загинув в катівнях НКВД влітку того ж року.
Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.

Є автором підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки, історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», спогадів «Іван Франко зблизька» (1937), кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.